Кожна смерть на фронті невимовно болюча. І щоразу, коли приходить з війни чергова чорна звістка, хочеться кричати від розпачу: «Чому?! Чому гинуть найкращі, найсміливіші…»

3 січня близькі, друзі, побратими проводжали в останню путь Валерія Яйченю. На щиті… Дружина Олена виконала бажання свого коханого: поховати у рідному селі Сопачів Рівненської області. Попрощатися з загиблим Захисником прийшли односельці. «Найдобріша душа», — кажуть про нього сестри. Щирий, працьовитий, надійний, дбайливий, відданий своїй родині і країні. Таким знали його рідні та друзі. Таким Валерій Андрійович залишиться у пам’яті всіх, хто стикався з ним по життю.

Народився Валерій Яйченя 19 березня 1972 року у багатодітній родині. Він був середнім з п’яти братів та сестер. Батьки прищепили хлопцю повагу до старших, відповідальність за молодших і безмежну любов до своєї рідної землі. Саме тому після закінчення Сопачівської середньої школи Валерій вивчився на комбайнера. Його трудова біографія досить цікава. Юнаком Валерій Яйченя працював і в колгоспі, і машиністом на Ровенській АЕС, а здобувши спеціальність висотника, переїхав до Дніпра та влаштувався кранівником у Дніпропетровський річковий порт. Там зустрів свою долю —Олену, що була майстром зміни. Майже 25 років поряд. У любові й злагоді. Олена Олександрівна в усьому могла покластися на чоловіка. Згадує, що на роботі Валерія дуже цінували. Став чоловік опорою й для сина пані Олени.

З початком повномасштабного вторгнення Валерій Андрійович готувався до захисту країни, адже мав військову спеціальність водія -стрільця, яку отримав під час проходження строкової служби у 90-тих роках. До того ж, як військовозобов’язаний, у 2020 році викликався на навчальні збори.

Повістка надійшла 6 березня 2022 року, а вже 9-го березня солдат Валерій Яйченя приєднався до Сил оборони у лавах 762 окремої бригади охорони Державної спеціальної служби транспорту.

Саме завдяки стійкості й пильності бійців цієї бригади ми збудували тисячі кілометрів оборонних рубежів. Звільнили від смертельного заліза сотні гектарів деокупованих територій, продовжуємо тримати під контролем об’єкти транспортної та критичної інфраструктури.

«Валерій був не говірким. Коли я намагалася дізнатися, на якому він зараз напрямку перебуває, то у відповідь чула: «Не переймайся. Все в порядку. Живий», — згадує дружина. — Головне, бережи сина і онука». Мимохідь наш Захисник міг обмовитися, що їх бригада брала участь у зачистці Херсону. Якось під час розмови Олена Олександрівна дізналася, що чоловік вирушає на Черкащину, або перебуває під Полтавою.

Без 3-ьох місяців три роки у війні і на війні… Валерій Андрійович дуже переживав за молодих хлопців. Йому доводилося відвозити бійців на «нуль», забирати, сповіщати батькам про загибель їх дитини. Серце в такі моменти рвалося на шматки.

Боєць Яйченя мав позивний «Сокіл», але побратими з теплотою називали його Валєрчик. Бо він — завжди поруч: пильнує, підтримує, допомагає, доставляє. Під час відпусток, каже пані Олена, чоловік не відчував себе спокійно. Перші дві-три доби занурювався у родинний затишок, потім весь час тримав звʼязок з хлопцями. Бо душею був з ними. І це природньо, адже разом з побратимами довелось пройти багато. Валерій Андрійович не збирався залишати свою бойову сімʼю допоки йде війна і він має сили захищати тих, хто йому дорогий. Це зробило його міцнішим. Проте не менш вразливим. 15 контузій, біль втрат далися в знаки 52-річному Захисникові.

Під час останньої відпустки Валерій Яйченя разом з дружиною зʼїздили у рідне село Сопачів, погостювали у брата та сестер.17 грудня боєць повернувся у частину. 27 грудня 2024 року о 15.15 він востаннє зателефонував Олені, повідомив, що має, як начальник охорони, перевірити пости і тиша. Дружина не дочекалася дзвінка від коханого й зранку, коли зазвичай виходили на звʼязок. Недобрі передчуття підтвердили побратими: «Валєрчика з нами більше немає. Зупинилося серце».

Все життя промайнуло перед очима у жінки. Все краще було пов’язане з Ним. Така гірка втрата.

Світлий, добрий спомин про нашого односельця звитяжного бійця Валерія Яйченю залишиться у наших серцях. Відпочивай, солдате, свій борг перед народом України ти виконав до кінця.

Слава Герою!